English
Стаття з фотоальбому "Монастирі України"
Приклади очищення свідомості від служіння вдоволенню виключно тілесних потреб є і в буддизмі, і в численних язичницьких культах, проте ідея чернецтва виникла якраз у християнському середовищі. (Родоначальником християнського подвижництва можна назвати Іоанна Предтечу.) По-перше, ще за часів Ісуса Христа до цього спонукали гоніння, яким піддавали неофітів представники державної влади та пануючих релігійних культів. А по-друге, християнському аскетизму сприяв постулат, що протиставив смертне гріховне тіло безсмертному духу.
Християнське чернецтво попервах виникло на теренах Єгипту і Палестини (ІV ст.) і розвивалось як анахоретство, або відлюдництво. Монахи (з грецької – самітники) селилися в пустелі, подалі від державних та релігійних чиновників й людських жител, їхніми домівками часто були печери. До речі, ще у ІV – ІІІ віці до Різдва Христового служителі елліно-єгипетського культу Серапіса (який поєднував риси єгипетського Осіріса і грецьких Зевса та Аполлона) дотримувались чернечих норм – безшлюбності, постування та ін. Першим християнським монахом, як свідчить історія, був Святий Павло Фівейський, який 91 рік (з 250 до 341 року) провів у невеличкій оазі серед єгипетської пустелі. Відомим відлюдником був Святий Антоній Великий (251 – 356 рр.), який уславився непримиренною боротьбою із диявольськими спокусами – похіттю, сріблолюбством, марнославством. Перші анахорети мали багатьох послідовників – до них у пустелю приходили учні, які оселялись неподалік від самітника. Такі поселення можна вважати прообразами майбутніх монастирів.
Перші монастирі на теренах нашої країни виникли за часів Київської Русі. Та подвижництво, звісно, було відоме задовго до Х ст. Коли Володимир Великий запровадив християнство як державну релігію, у Києві почалося будівництво храмів. Поблизу церков анахорети ставили свої убогі житла – так звані келії. Але власне монастирі виникли за правління Ярослава Мудрого. Великий руський князь, наслідуючи візантійських імператорів, заснував Георгіївський (Ярослав при хрещенні отримав ім’я Георгій) та Ірининський (на честь християнського імені княгині Інгігерди – Ірини) монастирі. Взагалі першими ктиторами (будівничими) монаших обителей на Русі ставали князі. Наприкінці правління Ярослава до Києва з Афону прийшов преподобний Антоній Печерський – ним і був заснований перший монастир, що виник завдяки наполегливій праці самих ченців. Йдеться про Києво-Печерський монастир, який пізніше був оголошений лаврою (так називали найбільш шановані християнські святині). Преподобному Антонію приписується також заснування монастирів у Чернігові, Любечі на Чернігівщині та Лядовій на Вінничині. Невдовзі ігуменом славетної київської обителі став преподобний Феодосій Печерський, який організував чернече життя за суворим Студитським статутом.
Окрім цілоденної духовної праці (а також і фізичної – адже ченці повинні були забезпечувати себе усім необхідним), монахи опікувалися науками, освітою та культурою, мистецтвом. Перші дослідницькі лабораторії, друкарні, художні майстерні, школи, лікарні часто виникали саме тут. Духовна освіта давала найширші на той час знання. До речі перші монастирі не відгороджувались від миру високими мурами, ця необхідність виникла пізніше, коли вони перебрали на себе ще й захисну функцію – під час воєнної загрози мешканці навколишніх сіл ховалися від ворога за міцними монастирськими стінами.
До наших часів на теренах України збереглися обителі як православні, так і католицькі – згідно традицій, що панували на даній території. Багато серед них відкриті для паломництва, деякі (наприклад, Києво-Печерська, Почаївська, Святогірська лаври) проводять туристичні екскурсії для бажаючих ближче познайомитись із історичною та духовною спадщиною нашого народу.