English
ТРАДИЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗОДЧЕСТВА
Побачив світ новий мистецький фотоальбом «Українська дерев’яна архітектура”
Собори і дзвіниці, хати й клуні, млини й кузні аж до кінця XVIII століття у нас будували переважно з дерева. Тоді вважалося, що кам’яні й цегляні шкідливі для здоров’я і ліпше жити в дерев’яному будинку. Безліч таких споруд, навіть найвишуканіших палаців і храмів свого часу було зруйновано. Вціліли лише деякі пам’ятки. Саме про такі раритети, а також про тр диції й секрети будівництва житла, церков, господарських споруд йдеться на сторінках нового мистецького фотоальбому «Українська дерев’яна архітектура”. Нещодавно видавництво «Балтія-Друк» репрезентувало книгу в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені Володимира Заболотного.
Це фоторозповідь про 50 перлин українського зодчества. За словами заслуженого працівника культури України, лауреата Державної премії в галузі архітектури Віктора Печерського, на теренах нашої держави ще збереглися кілька тисяч пам’яток дерев’яної архітектури. Вони різні за часом побудови, технічним станом, історичною й культурною цінністю. Понад сто споруд архітектор вважає раритетними, і саме вони прикрасять другий фотоальбом, який теж підготовлено до друку. Віктор Печерський пояснив, чому поспішає з новим, доповненим виданням:
- Дерев’яні споруди швидко руйнуються. Мине якихось тридцять років – і може У Києві поки що збереглися кілька дерев’яних церков XIX – початку XX століття. Найцінніша з них, на думку Віктора Печерського, - Макаріївська на Татарці. В ній особливи інтер’єр: ікони та розпис, виконані народним художником України Іваном Їжакевичем. Особливої уваги заслуговує Музей народної архітектури і побуту в Пироговому, вважають пам’яткоохоронці. Це найбільший і найкращий вітчизняний музей просто неба, де всі споруди – дерев’яні. Тут можна побачити традиційні українські хати, вкриті соломою, господарські будівлі, храми. Втім, навіть у Пироговому трапилося так, що деякі культові споруди невпізнанно змінилися. Приміром, у зоні «Полісся» Михайлівську церкву зразка XVIII століття із села Дорогинка Київської області пофарбували сучасною німецькою фарбою, яка нібито мала дати природний колір дерева. А вийшло аж надто яскраво… Покровська церква із села Канори Закарпатської області після того, як спеціальною ропою обробили дерев’яні зруби, стала ззовні темною. Лише років за два стіни можуть посвітлішати. Архітектори вважають, що найвищих злетів українська дерев’яна архітектура досягла в церковному будівництві. За традицією, основним будівельним матеріалом був сосновий, дубовий, грабовий брус, обтесаний на чотири канти. Використовували й круглі колоди. Споруду зводили без цвяхів, але не через брак заліза чи невміння майстрів, пояснює Віктор Печерський. А тому, що залізні елементи іржавіють від вологості й роз’їдають деревину. Натомість при потребі забивали кілочки з твердих порід (дубові чи букові). Троїцький собор у Новомосковську, що на Дніпропетровщині, зведено з дерева без жодного цвяха. Саме про цю козацьку святиню йдеться в романі Олеся Гончара «Собор». Цікава історія побудови цієї культової споруди. У 1773 році козаки Селища Самарчик (таку раніше мав назву Новомосковськ) вирішили побудувати нову церкву. За роботу взявся майстер Яким Погребняк. Але згодом несподівано зник: сховався у плавнях, довго роздумував і повернувся, коли вже знав, що створюватиме. Розповідають, одного разу уві сні з’явився Миколай Чудотворець і підказав майстрові, яким має бути собор. У 1888-му його перебудували, дот имуючи первісного задуму. Ще й досі він вражає своєю красою і є неперевершеним зразком української архітектури XVIII століття. Як вважає відомий архітектор Лариса Скорик, нинішні зодчі зовсім забули про дерево. І майже не використовують цей будівельний матеріал. От і маємо споруди із залізобетону. І «прикажчицьку» архітектуру, стилізовану під старовину. Лариса Павлівна каже: «Нам треба повчитися у японців. Вони вміють берегти своє, національне. А до дерев'яних споруд у них особливе, трепетне ставлення. Як з’ясувалося, є багато спільного між японською й українською архітектурою. Нині моя учениця Галина Шевцова, котра два роки викладала в Кіото і розповідала тамтешнім студентам про нашу дерев’яні пам’ятки архітектури різних регіонів, навіть видала альбом, в я кому все ж таки більше схожого, аніж відмінностей у мистецтві будувати…» До слова, найдавніші дерев’яні споруди світу – саме в Японії. Це пагода, ворота тюмон й храм Хорю, споруджені в VII-VIII століттях нашої ери в колишній першій японській столиці місті Нара. На жаль, Україна не моє подібного надбання. Можна лише здогадуватися за археологічними дослідженнями, описами мандрівників-іноземців, якими були, приміром, перша християнська церква Київської Русі – Святого Іллі на Подолі (звісно, дерев’яна) чи які будинки стояли в обійстях ремісників Гончарів - Кожум’яків. А от ті нечисленні пам’ятки, що вціліли, мусимо зберегти. За прикладом тих самих японців: один із дерев'яних синтоїстських храмів вони відбудовують заново кожних 20 років.
Любов Нечипоренко «Хрещатик» -29 вересня 2006 р.