English
ШЕДЕВРАЛЬНА АРХІТЕРКТУРА
У Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці ім. В. Заболотного відбулася презентація нової книжки відомого київського дослідника, фахівця з історії архітектури й охорони культурної спадщини, к.а. Віктора Печерського «Дерев’яна архітектура України». Автор давно досліджує пам’ятки архітектури, опублікував понад десять книжок і з півтисячі статей, в тому числі перший в історії України україномовний посібник зі всесвітньої історії архітектури. Усе ж його наукові зацікавлення лежать передусім в українській культурній спадщині: «Пам’ятки архітектури і містобудування Лівобережної України», «Втрачені пам’ятки архітектурної спадщини України», «Спадщина містобудування України», «Замки і фортеці України», тощо.
Презентоване видання знайомить читачів із шедеврами української дерев’яної архітектури, які вціліли на вітрах історії. «Аж до кінця XVIII століття, - пише В. Печерський, - усі в Україні – від простого селянина до ясновельможного пана – були щиро переконані, що жити слід тільки в дерев’яному будинку чи палаці, бо кам’яні та цегляні будівлі є вкрай шкідливими для здоров’я. В історико-культурологічному плані це переконання зіграло злий жарт з українським народом. Мурованих палат, замків, храмів будували мало, а дерев’яні, яких було безліч, усі загинули – тож історична та культурна спадщина України виявилася штучно збідненою».
Мабуть, усе-таки заперечимо авторові, що не все загинуло, інакше ми не мали б нагоди насолоджуватися цим прекрасно ілюстрованим 64-сторінковим альбомом, в якому на чудових фотографіях зібрані зразки народного житлового будівництва, млинів і сакральних пам’яток. Останніх – найбільше. І це не дивно, оскільки «найвищих злетів українська дерев’яна архітектура досягла в церковному будівництві».
Відомо, що споруди з дерева – культового чи житлового призначення – збудовані за допомогою найпростіших інструментів. Хто мав нагоду торкатися долонями до кругляків, з яких зведені стіни церков у Закарпатті, на Івано-Франківщині чи деінде, відчував тепло. Це своєрідний перегук століть, тепло рук давніх майстрів. Дерев’яні споруди зводили без цвяхів чи інших залізних елементів конструкції. Наші предки дуже добре знали, що в умовах досить вологого клімату, особливо в Карпатах, заіржавіле залізо роз’їдає деревину, послаблюючи таким чином міцність конструкцій. У цьому біла мудрість давніх будівельників.
«Серед уцілілих дотепер дерев’яних церков, зазначає автор, - знаходимо і найпростіші типи, подібні до хат чи навіть комор, і водночас – найрозвиненіші, такі як Троїцький собор у Ново московську, що не має аналогів у мурованому зодчестві. Дерев’яна церковна архітектура так само різноманітна, як і природа України: високі, неначе смереки, бойківські церкви, витончені лемківські, винятково гармонійні подільські, присадкуваті галицькі й волинські, а також найвищі, багатозломні – у східних регіонах, де вони колись височіли, немов маяки серед степу».
В.Вечерський володіє легким стилем, тому читати його праці – велике задоволення. Не стала винятком і «Дерев’яна архітектура України». Фотографії для альбому виконали київські майстри В.Хмара, Ю. Бусленко та М.Ференцев.
Тарас Марусин «Україна молода», 29 вересня 2006 року.